Малая нічка — петрівочка —
Не виспалася невісточка.

Вставай, невісточко, бо заспала,
Подій корів, що нагнала.

Я ті подою, що нагнала,
А тих не буду, що застала.

А тих не буду, що застала,
Щоб ти, свекрухо, не діждала.

Пішла по воду, дрімаючи,
Ішла з водою, хлипаючи.

На камінь пальці позбивала,
На терен очі повиймала.

Малая нічка-петрівочка,
Да не виспалася наша дівочка,
Не виспалася, не нагулялася,
Прийшла додому — батька боялася.
«Ой дубрівна зозуленько, не куй рано у діброві,
Не збуди ж мене молодої
— Ізбудять мене раній тебе:
— Устань, невіхно-неробітнице,
У моїм домі некукільнице.
Уже корови у дуброві,
Уже овечечки у чистому полі,
Уже і плугарі у толоці,
Уже й твій миленький по тім боці;
Да не переплисти, не перебрести,
Ні рученьку дати — утопати.
— А ти, доненько, знай одгадати:
Що я не утонька упоринати,
З льодом води доставати!

Малая нічка-петрівочка,
Та кличе зовичку невісточка:
— Іди, зовице, іди, сестрице,
Та до мене ночувати.
— Боюсь, невісточко, боюсь молода,
Щоб ти мене не зрадила,
Моєї русої кісоньки не збавила.
— Не бійся, зовичко, не бійся, сестричко,
У мене замочки турецькії,
А защіпочки німецькії.
Коли се стало намеркати,
Стукотить, грюкотить коло хати
— То ж приїхали зовичку брати.
Одмика дверечки у червоному,
А входить у сінечки у золотому,
А входить у світлоньку у чистому золоті.
Бере зовичку за білую руку, виводить із хати,
А зовичка стала плакати-ридати
І на невісточку враждовати:
— Щоб тобі, невісточко, бог не вгодив,
У чистому полі і хліб не родив,
Як ти мене, молоденьку, ізрадила
І мою русу косу ізбавила.
Не ддає мене мій батенько,
Не виряжа мене рідна матінка,
Не виряжа мене рідний братичок,
Не виряжа й рідна сестриця,
А виряжа мене ясний місяць,
Та виряжа мене ясна зірочка,
Дає мене заміж невісточка,
А виряжа мене темна нічка-петрівочка.