Ми сотня лемківська завзята,
Що в боях зродилась і зросла.
Громила ляхів в своїх селах
І честь Батьківщини зберегла.

Хоч темная нічка, мов пекло,
Палають ворожії кубла.
Хоч буря зі снігом гуляє,
Ми йдемо розстрільною в боях.

Тремтить лютий ворог всі ночі,
А днями облавами ґуля.
Питає, де сотня хрінівців,
Що полки ворожі розбива.

О, вітра не зловиш ти, кате!
Де тіні підперли ті верхи,
Від граду залізного лемків
Ти згинеш, щоб більше тут не йти.

Мов вихор, гуляє друг Вітер
По горах, лісах й темних ярах.
Торощить він зграї ворожі,
В полон забирає їх в боях.

На лінії Сяник і Луків —
Знімаються в небо вже дими,
Завзятий мінер наш Омелько
Мінує ворожії мости.

Мов буря, гуляють хрінівці,
Побідно проходять Гічвиці,
Яселко, Завадку й Команчу,
Морохів й також Колониці.

І знає про них вже Кожушне —
Там в ворога гармати взяли,
Середнє, Мокре і Кам’яне,
Де зграї ворожі прогнали.

Хоч впало в боях вже багато,
Ще більше до бою нас іде,
До тебе, свята Україно,
Синівська любов щораз веде.