«Ні, мамо, не можна нелюба любить,
Нещасная доля із нелюбом жить.
Ой тяжко, ой важко з ним річ розмовляти...
Ой лучче ж я буду ввесь вік дівувати».

«Хіба ж ти не бачиш, яка я стара,
Мені в домовину лягати пора...
Як очі закрию, що буде з тобою?
Останешся, доню, одна сиротою.

А в світі якеє життя сироті?
І горе, і нужду терпітимеш ти.
Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу,
Стогнать під землею, як горлиця, стану».

«Ой мамо, голубко, не плач, не ридай —
Готуй рушники і хустки вишивай;
Нехай за нелюбом я щастя утрачу —
Ти будеш весела, — одна я заплачу».

Гей там на могилі хрест божий стоїть,
Під ним рано й вечір матуся квилить:
«Ой боже мій милий, що я наробила, —
Дочку свою рідну навік загубила».