На горі високій церковця стояла,
Коло ней дівчина квіточки садила,
Ой садила, ой співала,
Матір Божу щастя прохала.

З’їздив я коника, з’їздив вороного,
Скажи, мила, правду, ци буде що з того?
Ой ци буде, ой ци ні.
Скажи правду, серце, ти мені.

Я тобі казала, щом роду простого,
Ти за мнов не возмеш посагу жадного,
Ой ти в мене посаг, самая,
Як на небі зоря красная.

Тепер мені кажеш, щом зоренька красна,
Потому ми скажеш: «Доленько нещасна».
А як ти не скажеш, — то мати:
«Було си сироти не брати». Гей!