На чужині тяжко жити,
Як той камінь підоймити,
Камінь здійму — відпочину,
На чужині марно гину.
Камінь здійму — відпочину,
На чужині марно гину.

Бо чужина — не родина,
Плаче серце, як дитина,
Плаче воно — знає чого:
Нема правди ні від кого.
Плаче воно — знає чого:
Нема правди ні від кого.

На родині сонце гріє...
На чужині вітер віє,
Вітер віє, траву хилить,
За родинов серце болить.
Вітер віє, траву хилить,
За родинов серце болить.

Болить воно — знає чого:
Нема правди ні від кого,
Нема правди та й не буде,
Розібрали правду люде.
Нема правди та й не буде,
Розібрали правду люде.

Розібрали — розсудили,
Щоби ми ся не любили,
Щоби ми ся не любили,
Щоб ми в парі не ходили.
Щоби ми ся не любили,
Щоб ми в парі не ходили.