Нащо мені чорні брови,
Нащо карі очі,
Нащо літа молодії,
Веселі дівочі?
Нащо літа молодії,
Веселі дівочі?

Літа мої молодії
Марно пропадають,
Очі плачуть, чорні брови
Од вітру линяють.
Очі плачуть, чорні брови
Од вітру линяють.

Серце в’яне, нудить світом,
Як пташка без волі.
Нащо ж мені краса моя.
Коли нема долі?
Нащо ж мені краса моя.
Коли нема долі?

Тяжко мені сиротою
На сім світі жити,
Свої люди — як чужії,
Ні з ким говорити.
Свої люди — як чужії,
Ні з ким говорити.

Плач же, серце, плачте, очі.
Поки не заснули.
Голосніше, жалібніше,
Щоб вітри почули.
Голосніше, жалібніше,
Щоб вітри почули.

Нащо мені чорні брови,
Нащо карі очі,
Нащо літа молодії,
Веселі, дівочі?
Нащо літа молодії,
Веселі, дівочі?
Літа мої молодії
Марно пропадають,
Очі плачуть, чорні брови
Од вітру линяють.
Очі плачуть, чорні брови
Од вітру линяють.

Тяжко мені сиротою
На сім світі жити:
Свої люди — як чужії,
Ні з ким говорити.
Свої люди — як чужії,
Ні з ким говорити.
Нема кому розпитати,
Чого плачуть очі;
Нема кому розказати,
Чого серце хоче.
Нема кому розказати,
Чого серце хоче.

Чого серце, як голубка.
День і ніч воркує, —
Ніхто його не питає,
Не знає, не чує.
Ніхто його не питає,
Не знає, не чує.
Чужі люди не спитають,
Та й нащо питати?
Нехай плаче сиротина,
Нехай літа тратить!
Нехай плаче сиротина,
Нехай літа тратить!

Плач же, серце, плачте, очі,
Поки не заснули,
Голосніше, жалібніше,
Щоб вітри почули!
Голосніше, жалібніше,
Щоб вітри почули!
Щоб понесли буйнесенькі
За синєє море —
Чорнявому, зрадливому
На лютеє горе!
Чорнявому, зрадливому
На лютеє горе!