«Дівчино, рибчино,
Подай же ручину,
Подай же другую,
Най поцілую.
Білую рученьку, устонька гожі,
Як тії рожі,
Поцілуй в серці
Біль заворожить.»

«І ручку подала б,
І поцілувала б
Та ну ж хто чатує,
Поцілуй вчує!
Піде обмовонька зараз лукава,
Піде неслава.
Що ж би матуся
На се сказала?»

«Кохана! Сплять люде,
Хто ж слухати буде?
Заснула й калина
Ген коло тина!
Ще соловейко лиш милу розважить
І спати ляже.
Він хоть почує,
То не розкаже.»

«Дам руку на хвилю.
Та уст не нахилю,
Боюся погуби.
Мій ти голубе!
Видная ніченька, милий козаче,
Ще хто побачить.
Хто ж сиротині
Таке пробачить?»

«Не бійся, миленька,
Хоч нічка видненька
І місяць світить —
Він не помітить!
Яснії зіроньки лягають спати.
Хто ж буде знати?
Дай же устонька
Поцілувати!»