Не співайте, півні,
Ще ж бо я не спала,
Ще свойому роду
Правди не сказала!

Вийду за ворота,
Стану, як сирота...
Хто йде, той минає,
Бо роду не маю.

Ой повій, вітроньку,
З гори на долину,
Ой принеси, боже,
Здалека родину!

І вітер не віє,
Листу не колише...
Що брат до сестриці
Да листоньки пише.

«Сестро ж наша мила,
Чи привикла сама?»
«Ой хоч не привикла,
Треба ж привикати!

Ой хоч не привикла,
Треба ж привикати,
Коли породила
Нещасною мати!»