Нема в світі правди, правди не зиськати!
Що тепер неправда стала правдувати.
Уже тепер правда стоїть у порога,
А тая неправда сидить конець стола.
Уже тепер правду ногами топтають,
А тую неправду медом напувають.
Уже тепер правда сидить у темниці,
А тая неправда — з панами в світлиці.
А вже тая правда сльозами ридає,
А тая неправда все п’є та гуляє.
Десь ти, правдо, вмерла, чи ти заключена,
Що тепер неправда увесь світ зажерла? (Двічі)
Тілько в світі правди, що рідная мати...
Де б ми єї могли в світі одиськати?
Ой орлице-мати! Де ж нам тебе взяти?
Тебе не купити, ані заслужити!
Коли б тебе, правдо, в світі увидіти,
Орловими крильми раді б ми летіти.
Ой як же тим діткам без матері бути?
Да щодня заплачуть, не можуть забути!
Все ж бо кінець віку оце приближився:
Хоть рідного брата тепер стережися.
Із ним на суд стати — правди не зиськати,
Тілько сріблом-злотом панів насищати. (Двічі)
Хто по правді судить, то того карають,
А хто не по правді, того поважають.
Ой хто буде в світі правду ісполняти,
Тому зошлеть господь щодня благодаті.
Бо сам господь — правда і смирить гординю,
Сокрушить неправду, вознесе святиню!

Нема в світі правди, правди не зиськати,
Тільки в світі правди, що рідная мати.
Уже тепер правда сидить у темниці,
А щира неправда з панами в світлиці.
Уже ж тепер правда, уже ж вона вмерла,
А щира неправда увесь світ зажерла.