Ой в містечку Богуславку в Каньовського пана
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава. (Двічі)

Ой в містечку Богуславку сидить дівок купка,
Межи ними Бондарівна, як сива голубка. (Двічі)

Прийшов до них пан Каньовський, шапочку ізняв,
Обійняв він Бондарівну та й поцілував. (Двічі)

— Ой не годен пан Каньовський мене цілувати,
Тільки годен пан Каньовський мене роззувати. (Двічі)

Ой шепнули Бондарівні добрі люди тихо:
— Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо. (Двічі)

Ой тікала Бондарівна з високого мосту,
Сама ж вона хорошая й хорошого росту. (Двічі)

Ой тікала Бондарівна помежи домами,
А за нею два жовніри з голими шаблями. (Двічі)

А на тії Бондарівні червона спідниця,
Де стояла Бондарівна — кривава криниця. (Двічі)

Ой повели Бондарівну помежи крамниці,
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці. (Двічі)

— Ой не хочеш, Бондарівно, ізо мною жити,
А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити? (Двічі)

— Ой волю я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою, пан Каньовський, на цім світі жити. (Двічі)

Ой як тільки Бондарівна та сеє сказала,
Ой вистрелив пан Каньовський — Бондарівна впала. (Двічі)

— Ой ідіть же до Бондаря, дайте батьку знати,
Нейхай іде свою дочку на смерть наряджати. (Двічі)

Ой посунув пан Каньовський по столу таляри:
— От се ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне. (Двічі)

Ой на тобі, старий Бондар, таляриків бочку,
От се ж тобі, старий Бондар, за хорошу дочку. (Двічі)

Ой вдарився старий Бондар в стіну головою:
— Дочко моя, Бондарівно, пропав я з тобою! (Двічі)

Ой поклали Бондарівну на тесову лаву,
Доки сказав пан Каньовський викопати яму. (Двічі)

Лежить, лежить Бондарівна сутки ще й годину,
Поки сказав пан Каньовський зробить домовину. (Двічі)

Ой вдарили в усі дзвони, музики заграли,
А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали. (Двічі)