Ой вербо, вербо кучерява,
Хто ж тобі, вербо, кучері звив?

Хто ж тобі, вербо, кучері звив,
Хто ж тобі, вербо, корінь підмив?

Ізвив кучері буйний вітер,
Підмила корінь бистра вода...

А я, молода, як ягода,
Та не йшла заміж штири года.

А пішла заміж аж п’ятого
За п’яниченьку проклятого,

Що пропив коня вороного,
Йде до стаєнки по другого.

А я, молода, проти нього
Несу червінця золотого.

Несу червінця золотого —
Викупити коня вороного.

Ой не раз, не два викупляла,
Вікном-дверима утікала.

В зеленім саду ночувала,
Усіх пташечок вислухала.

А соловейко як тьох, так тьох,
Котяться сльози, як той горох.

А зозуленька — куку! куку!
Ой за що ж таку терплю муку!