Ой вийду я на ту гору,
Подивлюся на долину —
Долина широка,
Калина висока,
Аж до долу гілля гнеться.

А під тою калиною
Стояв козак з дівчиною.
Дівчина стояла,
Сльози проливала,
Свою долю проклинала

— Коли б була знала,
Та й заміж не поспішала.
У свого батенька,
Ще й рідної неньки
Горенька була б не знала,

А тепер я мушу знати,
Пізно лягти, рано встати,
Пізненько лягала,
Раненько вставала,
Свою долю проклинала.

Ой вийду я на ту гору,
Подивлюся на ту зорю.
Ой зіронько ясна,
Яка ж ти прекрасна,
Моя доленька нещасна.