ОЙ ВОДА, ВОДА ЧОВНОМ ХИТАЄ
Українська народна пісня
Ой вода, вода човном хитає.
Приспів:
Воїн бо, воїн над усе війско подобен!
— Що ж у тім човні? — Гайноє паня.
— Що за панятко? Що ж він там діє?
Що ж він там діє? — Стружічко струже,
Стружічко струже, огника кладе,
Огника кладе, золото топить,
Золото топить, зброїцю злива.
Зброїцю злива, на слуги вола:
— Ой слуги мої, котрі вірнії,
Коні сідлайте, зброї збирайте.
Беріть же собі та сніпки стрілок,
Та сніпки стрілок, тугії луки,
Тугії луки, острії мечі,
Бо поїдемо та на Львів-город.
Гайноє паня коником грає,
Коником грає, мечем звиває,
Мечем звиває, військо збирає.
Ой вижше, вижше та під Львів ближше,
Пустив стрільбойки попід муройки.
Ой вдарив же ми а в кам’яницю,
А в кам’яницю старшого пана.
А зійшли ми ся та всі міщане,
Та всі міщане а й всі вірмяне.
Стали ж вони си раду радити:
— Який маєме дарунок дати?
Раду радили, дарунок дали,
Дарунок дали сив кониченька.
Увели йому сив кониченька,
На то не гадано, далі войовано.
Ой вода, вода човном хитає.
— Що ж у тім човні? — Гайноє паня.
Що за панятко? Що ж він там діє?
Що ж він там діє? — Стружічка струже,
Стружічка струже, огника кладе,
Огника кладе, золото топить,
Золото топить, зброїцю злива.
Зброїцю злива, на слуги вола:
— Ой слуги мої, котрі вірнії,
Коні сідлайте, зброї збирайте.
Беріть же собі та сніпки стрілок,
Та сніпки стрілок, тугії луки,
Тугії луки, острії мечі,
Бо поїдете та на Львів-город.
Гайноє паня коником грає,
Коником грає, мечем звиває,
Мечем звиває, військо збирає.
Ой вижше, вижше та під Львів ближше.
Пустив стрільбойки попід муройки,
Ой вдарив же ми а в кам’яницю,
А в кам’яницю старшого пана.
Ой зійшли ми ся а всі міщане,
А всі міщане а й всі вірмяне.
Стали ж бо вони си раду радити,
Раду радити, дарунок дати,
Дарунок дати — мису червоних.
На то не гадано, далі войовано.
Ой вода, вода човном хитає.
— Що ж у тім човні? — Гайноє паня.
Що за панятко? Що ж він там діє?
Що ж він там діє? — Стружічка струже,
Стружічка струже, огника кладе,
Огника кладе, золото топить,
Золото топить, зброїцю злива.
Зброїцю злива, на слуги вола:
— Ой слуги мої, котрі вірнії,
Коні сідлайте, зброї збирайте,
Беріть же собі та сніпки стрілок,
Та сніпки стрілок, тугії луки,
Тугії луки, острії мечі,
Бо поїдете та на Львів-город.
Гайноє паня коником грає,
Коником грає, мечем звиває,
Мечем звиває, військо збирає.
Ой вижше, вижше та під Львів ближше.
Пустив стрілойки попід муройки,
Та вдарив же ми а й в кам’яницю,
А й в кам’яницю старшого пана.
Ой зійшли ми ся та всі міщане,
Та всі міщане а й всі вірмяне.
Стали вони си раду радити,
Який маєме дарунок дати.
Раду радили, дарунок дали,
Дарунок дали — красну панночку,
Красну панночку в рутянім віночку.
За то дякував, шапочку знімав,
Шапочку знімав, собі панну взяв.