Ой волошки, волошки,
Сині, рожеві та білі,
Ви у моєму житті
Спомин чудовий лишили.

Бувало, в поле підем,
Я волошок назбираю,
Олю — подругу свою —
Пишним вінком уквітчаю.

Олю на руки я брав,
В очі дививсь голубії,
А волошки, волошки
Тихо навкруг нас синіли.

Олюня сплела вінок
Та й зразу стала сумною,
І заридала — вінок
Тихо поплив над водою.

Ось і життя так моє
Тихо пливе без упину,
Бо ти не любиш мене —
Знай, через тебе загину.