Ой волошки, волошки,
Чом ви не жовті, а сині?
Ви у моєму житті
Спомин сумний залишили.

Тямлю я, раз навесні
Ми біля річки гуляли;
І волошок, волошок
Безліч ми там назбирали.

Оля виплела вінок, Ним уквітчала голівку, З криком шаленим, гучним Низько схилилась над річку.

Олю на руки я брав,
В очі дивився їй сиві
І цілував без кінця,
Шептав слова жартівливі.

«Олю моя дорога,
Чого ж ти стала сумною?»
«Милий, дивися, — вінок
Тихо поплив за водою.

Моє життя так пливе
Сумно аж в темну могилу,
Бо ти не любиш мене.
Знай, через тебе я гину!»

«Олю моя дорога,
Олю, тебе я кохаю!»
«Милий, як прийде весна,
Знов волошок назбираю...»

Ось і весна надворі,
Чом не виходиш ти, мила?
Свіжий вінок з волошок
Ще не зів’яв на могилі.

Олю моя дорога,
Олю моя жартівлива,
Олю, навіщо тебе
Рано забрала могила?