Ой давно, давно я
В татонька була,
Вже тая доріжка
Терном заросла.

Ой заросла терном
Ще й калиною,
Де я проходжала
Ще дівчиною.

А я тую калину
З терном висічу.
До свого татонька
Крильми залечу.

А в мого татонька
Над водою двір,
Ходить мій татонько,
Як сивий сокіл.

Ходить мій татонько,
Як сивий сокіл,
Ходить, будить невісточок
Рано надозір.

— Встаньте, невістоньки,
Щось я вам скажу,
Кувала зозуля
В вишневім саду.

Ой то не зозуля,
То наша дочка,
Тут вона вродилась,
Тут вона зросла.

Тут вона вродилась,
Тут вона зросла,
В чужу сторононьку
Та й заміж пішла.

В чужу сторононьку
Та й заміж пішла,
Чужому татоньку
Поклонилася.

Чужому татоньку
Поклонилася,
Чужії матінці
Прислужилася.

Чужії матінці
Прислужилася,
Невірній дружині
Покорилася.

Ой давно, давно я в батька була,
Вже й тая стежиночка терном заросла. *

Ой терном, терном, ще й шипшиною...
Була я в батенька ще й дівчиною.

Я в батька була, так як цвіт цвіла,
Тепер я стала як трава в’яла.

Ой де летіла, трава шуміла,
А де ж я впала, річка там стала.

Текла річенька через батьків двір,
Через батьків двір та на поговір.

Через батьків двір та на поговір, —
Ой побив, побив та й пішов на мир.

Та ще й хвалиться, вихваляється:
— Ой добре, добре, чуже дитя бить.

Не пручається і не лається —
До білих ніжок приклоняється!