Ой дуб на березу низенько схилився,
А син матусеньці у ніжки вклонився:
— Мати ж моя, мати, час мені жениться!
— Ой сину мій, сину, (сину) Василино,
Да й пережди, (сину), цюю осенину.
— Мати ж моя, мати, довго цього ждати:
Насіяв я жита, ні з ким буде жати,
Прийде темна нічка, ні з ким розмовляти,
Білої постілоньки нікому (по)слати!
— Ой сину мій, сину, ти коника маєш,
Ти коника маєш, з конем розмовляєш.
Ой сину мій, сину, давай коню сіна,
Давай коню сіна по самі коліна,
Давай коню води по самі поводи!
— Мати ж моя, мати, мій кінь не говорить,
Мій кінь не говорить — слова не промовить!
— Ой коню мій, коню, запродам я тебе,
Запродам я тебе далеко од себе,
В чужу сторононьку да за безціноньку,
За безціноньку — ох і за горілоньку.
— Ой пане мій, пане, не продавай мене
Далеко ж од себе — спогадай на мене:
Як ми утікали густими лозами,
Понад річеньками, понад берегами;
Як за нами гнались турки із ляхами,
Турки із ляхами — з голими шаблями!
Ой пане мій, пане, ой як я ісхочу,
Море перескочу і стремен не вмочу.