Ой за гаєм, гаєм,
Гаєм зелененьким,
Там орала дівчинонька
Воликом чорненьким.
Там орала дівчинонька
Воликом чорненьким.

Орала, орала,
Не вміла гукати,
Та й найняла козаченька
На скрипочку грати.
Та й найняла козаченька
На скрипочку грати.

Козаченько грає,
Бровами моргає...
Вража ж його мати знає,
На що він моргає:
Вража ж його мати знає,
На що він моргає:

Чи на мої воли,
А чи на корови,
Чи на моє біле личко,
Чи на чорні брови?
Чи на моє біле личко,
Чи на чорні брови?

Воли та корови
Усі поздихають,
Біле личко, чорні брови
Повік не злиняють!
Біле личко, чорні брови
Повік не злиняють!

Ой за гаєм, гаєм, гаєм зелененьким,
Там орала дівчинонька воликом чорненьким.
Орала дівчина, не вміла гукати
Та найняла козаченька у скрипочку грати.
Козак в скрипку грає, бровами моргає,
Вража його мати знає, про що він гадає:
Чи про мої воли, чи про чорні брови,
Чи про моє біле личко, що, бач, до любови.

Ой за гаєм, гаєм, гаєм зелененьким,
Там орала дівчинонька воликом чорненьким.
Орала, орала — не вміла гукати,
Да найняла козаченька в свистілочку грати.
В свистілочку грає, бровами моргає:
Вража мати його знає, на що він моргає:
Чи на його воли, а чи на корови,
Чи на моє біле лице, чи на чорні брови?
— Ой воли да корови, то божая роса:
Біле лице, чорні брови — дівочая краса!