Ой з-за гори, з-за лиману
Вітер повіває,
Кругом Січі Запорозькой
Москаль облягає.

Ой, облягши кругом Січі,
Поробили шанці,
Заплакали запорожці
В неділеньку вранці.

Московськії генерали
Церкви руйнували,
Запорожці в чистім полі,
Як орли, літали.

Ботурлинський козарлюга
По Січі гуляє,
Козаченько кошового
Вірненько благає:

«Позволь, батьку, пан кошовий,
Нам на башти стати,
Найстаршому генералу
З плеч голову зняти.

Москаль стане з палашами,
А ми з кулаками,
Нехай слава не поляже
Поміж козаками!»

«Не позволю, милі братці,
Вам на башти стати,
Бо єдина кров, християнська,
Гріх нам проливати».

Пише, пише пан кошовий
Листа до цариці:
«Віддай, мати, сюю землю
По прежні гряниці».

«Ой нащо б я, запорожці,
Сю Січ руйнувала,
А щоб же я сюю землю
Назад оддавала?»

«Ой царице Катерино!
Що ж ти наробила?
Степ широкий, край веселий
Та й занапастила!»

Вражі сини, запорожці,
Недобре робили,
Що в неділю до схід сонця
Горілочку пили.

«Ой казав же ж вам, молодці;
«Хлопці, не шаліте,
Та до церкви же ідучі,
Люльок не куріте!

Ой до церкви ж та ідучі,
Люльок не куріте,
У неділю до схід сонця
Горілки не пийте!..

Ой ви ж, хлопці, не слухали,
Горілочку пили,
Йшли до церкви — пустували,
Та люльки курили!»

Ой летіла бомба московськая,
Серед Січі впала;
Хоч пропало Запорожжя —
Слава не пропала!