Ой Канадо, Канадочко, яка ти зрадлива,
Не їдного чоловіка з жінков розлучила. (Двічі)

Ой Канадо, Канадочко, яка ти зрадлива,
Не їдного чоловіка з жінков розлучила.

«Якби-сь, жінко, знала, що ж бо я гадаю:
За Канаду гадку маю, тебе покидаю».

«Не йди, милий, не йди в Канаду бідувати,
Бо хто наші дрібні діти буде годувати?»

Пішов до Борщева пашпорт виробляти,
Моя жінка молоденька взяла жалувати:

«Ой ти підеш, милий, в Канаду служити,
Я лишуся з діточками та й буду бідити».

Послав я дитину по свою родину
Та по свої браття-сестри, по свою родину:

«Сходітеся, вся родина, і ти, рідна мати,
Бо Бог знає, чи будемо ся більше видати».

Вийшов я за село да вже й припізнився,
Прощай, прощай, родинонько, може, з ким сварився...

Прощай, прощай, родинонько, і ти, церкво-мати,
Бо Бог знає, чи вернуся до тебе вмирати.

Вийду я на поле, а там білі квіти;
Плаче жінка молодая ще й маленькі діти...

Якби-сь, мила, знала, як в Канаді горе,
Ти би мені передала горобчиком солі.

Горобчиком солі, синичкою хліба,
Тоді би ти, мила, знала, що в Канаді біда.

Ой Канадо, Канадочко,
Яка ти зрадлива! (Двічі)

Не одного чоловіка
З жінков розлучила. (Двічі)

Розлучила жінку з мужом,
Всиротила діти. (Двічі)

Я сам пішов до Канади
Гаразду глядіти. (Двічі)

Ой коби ти, мила, знала,
Який же тут гаразд. (Двічі)

Лишила би-с рідні діти,
Йшла би-с д’мені зараз. (Двічі)

А коби ти, мила, знала,
Як я тут бідую:

Запрягаю коні в шори,
А сам спацирую. (Двічі)