Ой люблю, люблю я шинкарчину дочку,
Йа що ходить у вишневім садочку.
Ой а шинкарка сорочечку шила,
А звечора свою дочку била:

— Де ти, суко, віночок згубила?
— За Дунаєм полотно білила,
Там я, мамцю, віночка згубила,
За Дунаєм полотно спирала,
(Там, я, мамцю, вінок потеряла).

— Суди, боже, неділі діждати,
То будемо громаду збирати,
То будемо Дунай виливати
Та будемо віночка шукати.

— Не тра, мати, людей турбувати,
Треба, мати, впоправду сказати:
Їхав, мати, козак молоденький,
Здійняв з мене вінок рутвяненький
Й накинув серпанок тоненький.

От тепер же я ні жінка, ні дівка,
Тепер же я, молоденька, поговірка.
Тепер же я од роду проклята,
Тепер же я од батька прогната,
Тепер же я в лузі не калина,
Тепер же я в батька не дитина.
Тепер же я у саду не вишня,
Тепер же я у батька не пишна,
Тепер же я в полі не криниця,
Тепер же я в брата не сестриця.