Ой мала та Грапинючка два синочки рідні,
Та й она їх виряджала до самої Відні,
А із Відні до Кракова, з Кракова до Львова.
— Щоб мою Парасину ніхто не збитковав!
А та стара Грапинючка на то не вважала,
До сина, до Грапини, дрібний лист писала: (Двічі)
— Вже си твоя Парасина геть воли збувала, (Двічі)
Уже коні воронії геть попродавала, (Двічі)
Уже вина йа вже пива розпечатувала, (Двічі)
Уже слуги вірненькії геть повідганяла.
Ой єк прийшов пан Грапина до нової брами:
— Вийди, вийди, Парасино, втвори ми брамочку!
Ой йа вийшла Парасина, ключима дзвеніла:
— А дзінь добрий, господарю, давно-м ті виділа.
— Дотепер-сми, жінко, зважав, ой тепер не зважу,
А тепер ті головочку одразу ізсаджу.
Та єк пішов пан Грапина до нової стані, —
Стоять коні воронії поприсилувані;
Та єк пішов пан Грапина до нової бані, —
Стоять пива, стоять вина попечатувані;
Пішов до нової кухне, слуги навкруг сидє
Та срібними ложечками вечероньку їде.
А єк пішов пан Грапина до нових покоїв,
А старая Грапинючка та й у кріслах сидить
Та й маленьке Грапинятко на рученьках держить.
— Дотепер си, мати, зважав, тепер си не зважу,
Зсадив жінці головочку та й тобі ізсаджу.