Ой Петре, Іване, уже ваша пісенька минає.
Уже ваша пісенька минає, половини літечка немає.
Із-за гори сонце йде, іграє, козаченько кониченька сідлає.
Козаченько кониченька сідлає, вийшла його стара мати, питає:
— Ой куди ти, мій синочку, гадаєш, що коника вороного сідлаєш?
— А що тобі, моя мати, до того?
Сідлаю я кониченька не твого.
Сідлаю я кониченька не твого та поїду до тестенька свойого,
Та до тії тещеньки гордої, та до тії дівчиноньки пишної.
Як побачу ту дівчину на порозі, сап’ян дам їй черевичок на нозі.
Сап’ян дам їй черевичок на нозі, що покупив козаченько в дорозі.
— Носи, носи, дівчинонько, здорова, я же тобі не скажу ні слова.
Носи, носи, дівчинонько, поки й подереш, а за мене рушнички подаєш.