Ой по горі по високій горох покотився,
З України до дівчини козак поклонився.
Дав він її поклін добрий з коня вороного,
Вона йому хустку дала з золота самого.
Дала вона хустку йому сльози обтирати,
Він виїхав на шлях битий та й став умлівати.
«Волів би я, моя мати, косою косити,
Ніж в цісаря на муштроньку карабін носити.
Косов кошу, косов кошу, стану відпочину,
А в цісаря на муштроньку навіки загину».