Ой по горі, по горі
Вівчар вівці ганяє:

Приспів:

Гей, доле, цоб, доле,
Цабе, доленько моя! *

Вівчар вівці ганяє,
На молодців гукає:
— Ви молодці, молодці,
Накажіте дівоньці,
Що в байковій юпоньці:
Нехай мене не любить,
І літ своїх не губить.
Одна мене любила,
Да й та літа губила.
Хай мене вона не жде,
Хай заміж вона йде!
Дівка цеє зачула
Да й з улиці рухнула.
Як прибігла до тину,
Вхопилася за спину;
Як прибігла до воріт,
Вхопилася за живіт;
Як прибігла до стола, —
Болить спина й голова.
— Ой матусю, матусю,
Що будемо робити, —
Вівчар годі любити.
— Біжи, доню, до гаю,
Копай зілля розмаю,
Копай, доню, коріння
З-під білого каміння.
Не добігла до гаю, —
Найшла зілля розмаю.
— Станови, доню, на жар,
Коли тобі його жаль!
Ще корінь не закипів,
А вже вівчар прилетів:
— Ой чого ти прилетів,
Що ти мене не хотів?
— Ой як мені не літать,
Що ти вмієш чарувать?
— Ой Боже мій, Боже мій,
Що хороший, да не мій!
Полюбила такого,
Що не має нічого —
Що ні чобіт, ні онуч,
Ой не люблю, хоч замуч.