Ой по синьому морю,
По тихому Дунаю,
Челядь гуляє.
А по горі вівчар вівці ганяє
Да на молодців гукає:
— Ой молодці, молодці,
(Ой) нате вам по вівці
Да накажіть дівочці,
Що в черниці-плахотці,
Нехай мене не жде,
Нехай замуж іде,
Бо я парень молодий
Да ще к тому убогий.
Ой дівчина зачула,
Із улиці махнула;
Да прибігла до воріт,
Хватилася за живіт:
— Ой Боже мій, Боже мій!
Гарний парень, да не мій,
Що будемо робити —
Не хоче парень любити.
— Та копай, дочко, зілля
З-під білого каміння.
Да будемо варити,
Да милого манити.
Копала зілля
З-під білого каміння,
Полоскала на річці,
Заправляла в горілці,
Полоскала на броду,
Заправляла на меду,
Приставляла до печі, —
Став козак до речі.
Став корінь закипати,
Став козак промовляти.
Іще корінь не вкипів,
А вже вівчар прилетів.
— Ой чого ж ти прилетів,
Коли мене не хотів?
— Нащо ж корінь варила,
Нащо ж мене манила,
Якби тебе не хотів,
То б до тебе не летів.
— Ой ненечко, ненечко,
Болить моє сердечко,
Болить серце і дуже,
По молодцю — байдуже.