Ой понад морем, понад Дунаєм,
Там козак ходить, з орлом говорить:
— Ой орле, орле, сивий соколе,
Ци не бував ти в чужій стороні,
В чужій стороні, в дівчини мої?
— Ой бував, бував, дівчину видав.
— Ой ци не тужить дівчина за мнов?
— Ой тужить, тужить, на мішку лежить,
Правок ся руков до бога молить,
Лівов си ручков за серце держить.
Надходить ід ній братінко її:
— Вставай, сестрице, приношу ті вість.
А сестриця встала, ся зрадувала,
Свої слугоньки позбуджувала:
— Вставайте, слуги, паліте свічі,
Най вни сі палять як вдень, так вночі,
Най си подивлю милому в очі,
Ой ци не змарнів, світом ходячи.
— Ой змарнів, змарнів, на личку збліднів,
За тобов, мила, що-м ти не видів.