Ой рано, рано куройки піли,

Приспів:

Гей, коляда!

А єще раньше Николайцьо встав.
Ой встав же він, встав, три свічі всукав.
При першій свічі личко умивав,
При другій свічі сам ся убирав,
При третій свічі коника всідлав.
Поїхав же він під царівни двір,
Вийшов до нього й аж найстарший цар:
— Щоби то я знав, чий ти синонько,
Дав би я тобі свою царівну.
Не дівка рівня, дівка царівня,
Но дівка — рівня, дівка — хлопівна.

Ой рано, рано куройки піли,
Ой а ще раньше Ганнуся встала.
Ще раньше встала, сад підмітала,
Сад підмітала, вино садила,
Вино садила, слово мовила:
— Ой рости, вино, тонко, високо,
Тонко, високо, корні глубоко.
А тоє вино синьо заквіло,
І не зродило, ’но три ягодойці.
Перша ягодойка — єї матейка,
Друга ягодойка — єї батейко,
Третя ягодойка — сама молода,
Сама молода, зарученая,
Зарученая аж до Люблина.
Аж до Люблина (за попового сина,
За попового сина), щоб не робила.
Щоб не робила, мід, вино пила,
Мід, вино пила, ключем звонила.

Ой рано, рано куройки піли,
Єще ми раньше Ганунейка встала,
Ранейко встала, сад замітала,
Сад замітала, грядки копала,
Грядки копала, вино садила,
Вино садила, стиха говорила:
— Рости ж ми, вино, тонко, високо,
Тонко, високо, коріння глибоко,
Коріння глибоко, листя широко,
Листя широко, гілля високо;
Тоє ми вино синьо зацвіло,
Синьо зацвіло, мало зродило.
Не зродило ж ми, но три ягодойці:
Єдна ягодойка — її батейко,
Друга ягодойка — її матінойка,
Третя ягодойка — сама молодейка,
Сама молодейка, зарученая,
Зарученая аж до Любима,
Аж до Любима, за попова сина.
За поповим сином легко робити,
Легко робити, мід-вино пити,
Мід-вино пити, ключі носити.
Бувай здорова, ґречная панно,
Ґречная панно, красна Ганунейко,
Не сама з собою, з вітцем, з матінкою.
Тобі, Ганунейко, риндзівка, а нам писанок кобівка;
Тобі, Ганунейко, виградзання, а нам писанок ціла дзбаня.
Тобі, Ганунейко, красная піснь, а нам писанок сорок шість.
Й а в коморі на кілочку висять писанки в ріжочку,
Нема кому встати, писанок дати.