Ой розогрався под козаченьком кінь, кінь,
Ой забіг, забіг до дівчинойки на двір.

— Десь ти, козаче, поводойку не маєш,
Що под собою коника не тримаєш.

Ой киб я знала йа которого полку,
То б я набрала на поводойку шовку.

Пуд гаєм, гаєм, — там козак траву косить,
Йому дівчина білого сина носить:

— Ой і на тобі, йа козачейку, сина,
Ти ж мене зрадив, тепер я не дівчина.

— Ой не я тебе, моя дівчино, зрадив,
Той тебе зрадив, що з корчомки провадив.

Зрадило тебе ночноє постояння (вечірнєє стояння),
А ще до того тихеє розмовляння.

Вечірній постой до добра не доводить,
Молоду дівчинойку з розумойку зводить.