Ой стоїть козак, як явір над водою,
Зазеленівся, як барвінок весною.

Стоїть дівчина, як у гаю ялина,
Зачервонілась, як червона калина.

— Годі, козаче, під віконцем стояти,
Сам добре знаєш, не віддасть мене мати.

Ой пішов козак до другої дівчини,
На другий вечір та й зробив заручини.

Вийшла дівчина за ворота та й плаче:
— Кидай другую, бери мене, козаче.

— Я ж тебе любив, до тебе залицявся,
Та й не раз, не два в свати присилався.

Я ж тебе любив, як солодку грушу,
Через ворогів та й покидати мушу.

Через ворогів, через бистрії ріки,
Серце-дівчино, нам розлука навіки.