Ой там за горою, та за кремінною
Не по правді жиє чоловік з женою.

Вона йому стелить білу постілоньку,
А він їй готує дротяну нагайку.

Біла постілонька порохом припала,
Дротяна нагайка біле тіло рвала.

«Ой мужу, мій мужу, не бий мене дуже,
Моє біле тіло болить мене дуже!

Пусти мене, мужу, в вишневий садочок,
Та най я си урву рожевий квіточок!»

Взяла ружу-квітку тай вергла на воду:
«Пливи, пливи, квітко, до мойого роду!

Пливи, ружо-квітко, пливи по Дунаю,
Як увидиш мою неньку — припливи до краю».

Вийшла стара мати в Дунай воду брати,
Як уздріла ружу-квітку, тай стала плакати:

«Де ти, ружо-квітко, ту ся й об’явила?
Відай тебе моя доня в Дунай упустила».

«Ти гадала, мати, що мя не згодуєш,
Дала мене за нелюба, а тепер бануєш».