Ой там край дороги хатина стоїть,
Там матінка доні з сльозами велить:
— Іди, доню, заміж, бо старий багатий,
За багатим, доню, будеш панувати.

— Ні, мамо, не можу нелюба любить,
Нещасная доля з нелюбом вік жить,
Ох тяжко, ох важко з ним річ розмовлять,
Краще буду, мамцю, свій вік дівувать.

— Чи бачиш ти, доню, яка я стара,
Мені в домовину лягати пора,
Як очі заплющу, що буде з тобою,
Зостанешся, доню, навік сиротою.

— Не плач, моя ненько, не плач, не ридай,
Готуй рушниченьки сватам роздавать,
Нехай за нелюбом літа свої страчу,
Ти будеш весела, я гірко заплачу.