«Ой ти, груша, ой ти, груша,
Чом ти не зелена?»
«Потім же я не зелена, —
Пройшло пора-время».
Поміж тою грушиною
Дорожка лежала,
А по тій же по дорожці
Пройшло два солдати.
Вони ішли, говорили,
Все раду радили:
«Покидали свої доми,
Та вже попустіли;
Покидали своїх отців,
Та вже постаріли;
Покидали своїх жінок,
Та вже повдовіли».