Ой ти, дубе кучерявий, гілля твоє рясне,
Ти, козаче молоденький, слово твоє красне.
Слова твої прекраснії, тільки вража думка,
Поки тебе не любила, гула, як голубка.
Гула, гула голубонька, полинула в поле,
Сіла собі на дубочку: горе ж моє, горе!
Найшла собі кубелечко, де утка несеться,
Ой чую я через люди, що милий сміється.
Смійся, смійся, насмішнику, не сміх тобі буде:
Трясла тебе сім літ трясця, да ще й трясти буде.