Ой ти, петрівко петрівчата,
Ти, зозуленько дубрівчата,
Не куй так рано й у цім борі,
Не буди мене молодої.
Нехай мене та й той збудить,
Котрий мене вірно любить.
Прийшов Андрійко та й торгає:
— Вставай, Антосько, вже світає!
Й уже черідка на вигоні,
Й уже косарі в чистім полі,
Й уже Антоська й у коморі
З своїм Андрійком на розмові.