Ой у лузі в Базавлуці
Стоїть верба похилая,
Під вербою намет стоїть,
А в наметі козак лежить
Та на купині головою,
Прикрив очі хустиною,
Червоною китайкою.
А в головах свіча горить,
А в ніженьках джура сидить,
Свого пана смерти глядить.
Він до його промовляє,
Дрібні сльози утирає:
«Вже ж ти, батьку, помираєш,
Кому добро уручаєш?»
«Отаману даю коня,
Тобі, джуро, вороного,
А під в’юки ще й другого,
І шабельку турецькую,
Пістолети черкеськії
І всю зброю козацькую».