Ой у лузі калина стояла,
На калині зозуля кувала. (Двічі)

На калині зозуля кувала,
Нашим хлопцям переміна стала. (Двічі)

А одному нема переміни,
Бо він ходить на ніч до дівчини (Двічі)

Бо він ходить на ніч до дівчини,
Спать лягає на білі перини. (Двічі)

Спать лягає на білі перини,
Розмовляє стиха до дівчини. (Двічі)

— Ой дівчино, дівчинонько мила,
Щоб ти мене раненько збудила. (Двічі)

А дівчина козака любила,
Сама встала, його не збудила. (Двічі)

Сама встала, його не збудила,
Ще й ряденцем ніженьки прикрила. (Двічі)

Ще й ряденцем ніженьки прикрила,
Заслоною вікно заслонила. (Двічі)

Десь взялася його стара мати:
— Вставай, синку, годі тобі спати. (Двічі)

Вставай, синку, та й глянь у віконце,
Вже на дворі на полудень сонце. (Двічі)

Ой встав козак, шапочку накинув,
А дівчину навіки покинув. (Двічі)

А дівчина сумная ходила,
Опівночі дитину вродила. (Двічі)

Ой дівчата, гірка наша доля,
Не кохайтесь при місяці стоя. (Двічі)

Ой дівчата, не кленіте долі,
Не давайте козаченькам волі. (Двічі)

Ой у лузі калина стояла, (Двічі)
На калині зозуля кувала.

На калині зозуля кувала, (Двічі)
Під калиною Галя гуляла.

Під калиною Галя гуляла, (Двічі)
Вона всіх козаків чарувала.

Та одному нічого не шкодить, (Двічі)
Він до неї щовечора ходить.

— Ой дівчино, лиця рум’яного, (Двічі)
Прийми на ніч мене молодого.

— Рада б я й на чотири прийняти, (Двічі)
Та боюся козацької зради.

— Не зрубав я тополі у полі, (Двічі)
Та й не зраджу тебе молодої.