Ой у лузі червону калину вода пойняла,
Уже ж мою да головоньку журба обняла.
Ой я сюю журбу да на лист іспишу,
А списавши да перечитавши, на Дунай пущу:
— Пливи, пливи, журбо моя, да по крутих берегах;
Ой роздайся, да журбо моя, по моїх ворогах!
Ой ярая да пшениченька, а зелений овес:
Чому не по правді, вражий сину, зо мною живеш,
Що до тієї, до іншої мед-вино несеш,
А до мене, молодої, із наругою ідеш!
— Ой устели, моя мила, да барвіночком двір,
Да щоб чути, моя милая, голосочок твій;
Ой посади, моя мила, на воротах вербу,
Як ітиму до іншої, то й до тебе зайду.
— Уже ж я садила, уже ж я й посівала барвіночком двір,
А таки заходить, моє серденятко, голосочок твій.