Ой у Луцьку, славнім місті, капелія грає,
Молодая Бондарівна цілу ніч гуляє. (Двічі)

Ой казали-говорили старенькії люде:
— Ой не гуляй, Бондарівно, лихо тобі буде. (Двічі)

— Хоч я ходжу, хоч гуляю до свеї охоти,
Таки ж бо я не втеряю дівоцької цноти. (Двічі)

Був в ту пору пан Каньовський в Луцьку на охоті,
Довідавсь о Бондарівні і о її цноті. (Двічі)

Гей, як крикнув пан Каньовський: — Давайте сідельце,
Там гуляє Бондарівна, кипить моє серце! (Двічі)

Ой то звелів пан Каньовський музиці заграти,
А сам узяв Бондарівну та й став обіймати. (Двічі)

Молодая Бондарівна жартів не приймала,
Як одвела білу ручку та й у писок дала. (Двічі)

Ой казали-говорили старенькії люде:
— Тікай, тікай, Бондарівно, біда тобі буде! (Двічі)

Утікала Бондарівна помежи крамами,
А за нею три жовніри з голими шаблями. (Двічі)

Ой догнали Бондарівну на новому мості:
— Ой вернися, Бондарівно, просить пан у гості. (Двічі)

— Чи волієш, Бондарівно, меду-вина пити,
Чи волієш, Бондарівно, в сирій землі гнити? (Двічі)

— Волію ж я, пан Каньовський, в сирій землі пріти,
Ніж з тобою, вражий ляше, меду-вина пити! (Двічі)

У нашої Бондарівни в фартушку мережка,
Куди несли Бондарівну — кривавая стежка. (Двічі)

У нашої Бондарівни шовковая стрічка,
Куди несли Бондарівну — кривавая річка. (Двічі)