Ой у полю вогонь горить,
Ой у полю вогонь горить,
Коло вогню козак сидить,
Шабелькою вогонь креше,
Терниною розпаляє,
Терниною розпаляє,
Рани свої засипає.
— Рани ж мої стрелянії,
Ой які ж ви болянії!..
Над ним коник зажурився,
По коліна в землю вбився.
— Не стій, коню, надо мною,
Біжи, коню, дорогою,
Біжи, коню, дорогою,
Битим шляхом-долиною.
Як прибіжиш під батьків двір,
То стань, коню, як маків цвіт.
Батько вийде — розсідлає,
Мати вийде — розпитає:
— Ой коню мій білогривий,
А де ж, коню, твій пан милий?
— Не плач, нене, не журися,
Бо вже ж твій син оженився.
А взяв жінку паняночку —
В чистім полю могилочку.
А взяв жінку подолянку —
В чистім полю жовту ямку.