ОЙ У ПОЛЮ, ПОЛЮ БЕРЕЗА СТОЯЛА
Українська народна пісня
Ой у полю, полю береза стояла,
Йа на тій березі зозуля кувала. (Двічі)
Ой то ж не зозуля, — то рідна мати
Виряджає сина та й у солдати. (Двічі)
Ой поїхав син та й у дорогу,
Зоставив невістку з матір’ю в дому. (Двічі)
Йа мати невістки та й не злюбила,
Посилає її та й од себе пріч, (Двічі)
Посилає її та й од себе пріч,
В поле брати льону у темную ніч. (Двічі)
— Ой іди, невістко, в поле брать льону,
Не вибереш льону — не йди додому. (Двічі)
Не вибереш льону — не йди додому,
Гей, а стань у полі та й тополею. (Двічі)
Ой пішла невістка в поле брать льону,
Не вибрала льону, не йшла додому. (Двічі)
Ой стала у полі та й тополею,
Гей, а тонкою та й високою. (Двічі)
Ой приїхав син та й із дороги,
Уклонився неньці низенько в ноги. (Двічі)
— Ой здорова, нене, здорова була,
Скажи ж мені, пене, де моя мила. (Двічі)
— Пішла твоя мила в поле брать льону,
Як добере льону, — прийде додому. (Двічі)
— Ох і де ж я, нене, де ж я не бував,
То такого дива нігде не видав: (Двічі)
Не бачив тополі, як на нашім полі,
Такої тонкої та високої. (Двічі)
— Ой візьми ти, сину, гостру сокиру
Рубати тополю, що на чистім полю. (Двічі)
Гей, як рубнув раз, — вона стенулась,
Гей, як рубнув вдруге, — похилилася. (Двічі)
Як рубнув утрете, — заговорила:
— Не рубай, миленький, я твоя мила. (Двічі)
Се ж нам твоя мати так наробила,
Маленьких діточок посиротила. (Двічі)