Ой усе лужком та все бережком
Та білесенькі квіти, —
Хвалилися та пани з ляхами
Перебийноса вбити.
«А я тих панів, а я тих ляхів
Та й увік не боюся, —
Єсть у мене та малий хлопко,
То я з ними поб’юся».
Ох, одсунув же та пан Перебийніс
А кватирочку од ринку, —
А вже ж за панами, а вже ж за ляхами
Білого й світу не видко.
Ой як крикнув та пан Перебийніс
А на хлопка малого:
«Сідлай, хлопку, сідлай, малий,
Сідлай коня вороного,
А під мене сідлай, хлопку,
Та старого гнідого!»
Ой не вспішився а пан Перебийніс
А на коника сісти,
А вже ж зачав а хлопко малий.
Як капусточку, сікти.
Ой не вспішився а пан Перебийніс
Та й на коника спасти,
А вже ж зачав а хлопко малий
Та як снопики класти.
Як підсунули а пани з ляхами,
Ой та хлопку гостинця, —
Не вгадав же а пан Перебийніс,
На який бік похилиться.
Ой як стала його головонька
А тулуба шукати, —
Не вгадали а пани з ляхами,
Яким шляхом утікати.
Ой у Києві, у Санжарові,
В усі дзвони задзвонили, —
Ото ж пани, пани із ляхами
Перебийноса вбили.