Ой учора ізвечора, ще кури не піли,
Ішов Яким до вдовойки, люди не виділи.

Прийшов Яким до вдовойки: — Помагай-бі, серце!
Вона йому одказує: — Забий жінку перше!

— Не можу я, бідна вдово, милої забити,
Моя мила молодейка буде голосити.

— Закрий комин, закрий двері, аби загоріла,
Набий її в головойку, — скажуть, що вдуріла.

Прийшов Яким додомойку та й став жінку бити, —
Його жінка молодейка стала голосити.

— Не жалуєш, Якимойку, мене, молодої,
То пожалуй, Якимойку, дитини малої!

Сусідойки, голубойки, дайте неньці знати,
Нехай іде свою дочку на смерть наряджати.

— Ой що ж бо ти, моя доню, що ти завинила,
Що ти свою білу постіль так крівлею змила?

— Як не знаю, моя мамо, нащо мня родила,
Так не знаю, моя мамо, що я завинила.