Ой хвалилася береза поміж дубами,
Що в неї гілля аж до кореня.
— Хто ж тобі, березо, це гілля кохав?
— Кохали мені вітри буйнії, дощі дрібнії.
Хвалилась Марія між парубками,
Що в неї коса аж до пояса.
— Хто ж тобі, Маріє, цю косу кохав?
— Кохала мені ненька старенька.
Ненька старенька й сестриця рідненька.
Щосуботоньки вимивала, щонеділеньки убирала.
До церкви ішла, як зоря зійшла.
А на неї мир не надивиться:
— Чия це дочка? А батько каже:
— Це моя дочка, а я її вбрав,
А я її вбрав, що й сам не впізнав.