«Ой хмелю ж мій, хмелю,
Хмелю зелененький,
Де ж ти, хмелю, зиму зимував,
Що й не розвивався?
Де ж ти, хмелю, зиму зимував,
Що й не розвивався?»

«Зимував я зиму,
Зимував я другу,
Зимував я в лузі на калині
Та й не розвивався!..
Зимував я в лузі на калині
Та й не розвивався!..»

«Ой сину ж мій, сину,
Сину молоденький.
Де ж ти, сину, нічку ночував,
Що й не роззувався?
Де ж ти, сину, нічку ночував,
Що й не роззувався?»

«Ночував я нічку,
Ночував я другу,
Ночував я у тої вдовиці,
Що сватати буду!
Ночував я у тої вдовиці,
Що сватати буду!»

«Ой сину ж мій, сину,
Ти моя дитино,
Не женися на тій удовиці,
Бо щастя не буде!
Не женися на тій удовиці,
Бо щастя не буде!

Бо вдовине серце,
Як осіннє сонце, —
Воно світить, світить, та не гріє,
Все холодом віє.
Воно світить, світить, та не гріє,
Все холодом віє.

А дівоче серце,
Як весняне сонце, —
Ой хоч воно та й хмарнесеньке,
А все теплесеньке!
Ой хоч воно та й хмарнесеньке,
А все теплесеньке!»