Ой чиє ж то поле, широкі загони?
Оце ж того козаченька, що чорнії брови. (Двічі)

Ой чиї ж то воли по горі ходили?
Оце ж того козаченька, що ми втрьох любили. (Двічі)

Одная любила, — хороше водила,
А другая прикохала, — білу постіль слала. (Двічі)

Друга прикохала, — білу постіль слала,
А третяя, чорнявая, чари наливала.* (Двічі)

Летіла зозуля через сад, куючи,
Надибала козаченька, з вечорниць ідучи. (Двічі)

— Ой іди, козаче, вернися додому,
Ой сядь собі в кінці стола, не кажись нікому. (Двічі)

Як прийшов додому, не сказав нікому,
Та й сів собі конець стола, підперся рукою. (Двічі)

Його ж мати ходить, білі ручки ломить,
— Ой то ж моя дитинонька словця не промовить! (Двічі)

Як прийшов товариш просити орати:
— Ой не можу, товаришу, головки підняти. (Двічі)

Як прийшов товариш просити косити,
— Нездужаю, товаришу, головки зносити. (Двічі)

Не тре, товаришу, і сіна копиці,
Наробили мені лиха пізні вечорниці. (Двічі)

Не тре мені сіна, не треба нітрошки,
Тільки треба сажень землі і чотири дошки! (Двічі)

Ой як прийшла мати та й стала питати:
— Чи не треба, синку, ворожки шукати? (Двічі)

— Ой не треба, мати, ворожки шукати,
Тільки треба, мати, труну будувати. (Двічі)