— Ой чом, коню, води не п’єш? Десь доріжку чуєш?
Ой чом, сину Василино, вдома не ночуєш?

— Ой як мені, моя мати, вдома ночувати?
Темна нічка, невидная, ні з ким розмовляти.

— Ой маєш ти, мій синоньку, коня вороного,
Веди його до стаєнки, говори до його.

— Ой що ж мені, моя мати, з конем за розмова, —
Я до його цілу нічку — він мені ні слова.

Я дам коню в’язку сіна, він на сіні ляже,
Ой він мені, молодому, правдоньки не скаже.

Ой на ставу, на ставочку качечка ночує...
Не будемо, серце, в парі, душа моя чує.

Не будемо, серце, в парі через воріженьки,
Через тії воріженьки, що живуть близенько.