Українські народні пісні

ОЙ Я ЖИТА НЕ СІЯЛА, САМО ЖИТО РОДИТЬ
Українська народна пісня

Ой я жита не сіяла, само жито родить,
Я козака не чарувала, — сам до мене ходить.
Чаруй, мати, чаруй, мати, аби не ледащо,
Ой хоч буду сором терпіть, дак буду знать за що!
Не сіявши да не оравши, — не буде родити,
Не чарувавши козаченька, — не буде ходити.
Не я ж його чарувала, да хіба ж моя мати:
Брала пісок з-під білих ніжок козаченька чарувати.
— Ой ти, горо кам’яная, чом не лупаєшся,
Признайся, серце дівчино, з ким ти кохаєшся?
— Хіба б же я з піску була, щоби лупалася,
Хіба б же я дурна була, щоб ще й призналася!

Походження та примітки

Ой я жита не сіяла, само жито родить. Записано від няньки дітей П. Бодянського в м. Василькові. БФ-1, арк. 10, № 30. (БФ-1 — рукописний збірник народних пісень, записаних Федором Бодянським (без заголовка), що зберігається у Велеснівському етнографічно-меморіальному музеї В. Гнатюка; од. зб. 250). До наших днів дійшла також і копія В. Гнатюка із записів Ф. Бодянського, де на 94 аркуші наведена вищезазначена пісня. (ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 35).

Варіант цієї пісні є у Доленги-Ходаковського (Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського (упорядники О. І. Дей, Л. Малаш). К., 1974, с. 433.). Дивись також «Ой я жита не сіяла, само жито родить (Б)».

Подано за виданням: Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських. — К.: Наукова думка, 1978. — 328 с. — С. 105.

ОЙ Я ЖИТА НЕ СІЯЛА, САМО ЖИТО РОДИТЬ
Українська народна пісня

Ой я жита не сіяла, само жито родить,
Я козака не чарувала, сам до мене ходить.
Не я ж його чарувала, хіба ж моя мати,
Брала пісок з-під білих ніжок його чарувати.
Не сіявши, да не оравши, — не буде й родити.
Не чарувавши козаченька, — не буде й ходити.
Чаруй, мати, чаруй, мати, аби не ледащо,
Ой хоч буду сором терпіть, дак знатиму за що.
Ой час, мати, жито жати — колос похилився,
Ой час, мати, заміж дати — голос ізмінився.
Похилився колос-колосочок да й посхла солома,
Ізмінився голос-голосочок і тихая мова,
Із тобою, (бісів) сину, до півночі стоя!

Походження та примітки

Ой я жита не сіяла, само жито родить. БФ-1, арк. 32, № 100. (БФ-1 — рукописний збірник народних пісень, записаних Федором Бодянським (без заголовка), що зберігається у Велеснівському етнографічно-меморіальному музеї В. Гнатюка; од. зб. 250).

Варіанти цієї пісні є у Доленги-Ходаковського (Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського (упорядники О. І. Дей, Л. Малаш). К., 1974, с. 433.), Гоголя (Песни, собранные Н. В. Гоголем. Изданы Г. П. Георгиевским. — Сб. «Памяти В. А. Жуковского и Н. В. Гоголя», вып. 2, Спб., 1908, с. 237, № 2.). Дивись також «Ой я жита не сіяла, само жито родить (А)».

З таким же початком записано контамінований текст весняної вуличної пісні від робітниці М. Нефедовської в с. Черняхівка Київського пов. (БФ-1, арк. 10, № 29. До наших днів дійшла також і копія В. Гнатюка із записів Ф. Бодянського, де на 93 аркуші наведена дана пісня. (ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 35). Ось цей текст:

ОЙ Я ЖИТА НЕ СІЯЛА, САМО ЖИТО РОДИТЬ
Українська народна пісня

Ой я жита не сіяла, само жито родить,
Я козака не чарувала — сам до мене ходить.
Ой я його не чарувала, чарувала його мати,
Брала пісок з-під білих ніжок, щоб сліду не знати.
Ой я жита не сіяла, не буду й пшениці,
Як не піду увосени, піду у м’ясниці,
Як не піду у м’ясниці — піду у черниці,
А у черницях добре жити і легко робити,
Тільки серцю досадонька, що вчерні ходити.
Ой пішла б я у черниці — Боже мій єдиний, —
Зостається у Варвинці жених чорнобривий.
Коли б мені перебрести сю річку биструю,
Коли б мені побачити черничку молодую!
Ой на нашім кутку тини городили,
А щоб тая чужа челядь до нас не ходила;
Ой на нашій Перекопівці плетена горожа,
Ходить до нас перекопівська челядь, як повная рожа;
Ой нашії перекопівці живуть за водами, —
Пливуть до нас лялечківці щодня селезнями.

Походження та примітки

Остання пісня має дещо спільного з піснями: «Тепер же я ні в сих, ні в тих, ходжу, як лин по дну», «Розвивайся, сухий дубе, на чотири листи».

Подано за виданням: Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських. — К.: Наукова думка, 1978. — 328 с. — С. 105 — 106 та 317 відповідно.