Ой я жита не сіяла, само жито родить,
Я козака не чарувала, — сам до мене ходить.
Чаруй, мати, чаруй, мати, аби не ледащо,
Ой хоч буду сором терпіть, дак буду знать за що!
Не сіявши да не оравши, — не буде родити,
Не чарувавши козаченька, — не буде ходити.
Не я ж його чарувала, да хіба ж моя мати:
Брала пісок з-під білих ніжок козаченька чарувати.
— Ой ти, горо кам’яная, чом не лупаєшся,
Признайся, серце дівчино, з ким ти кохаєшся?
— Хіба б же я з піску була, щоби лупалася,
Хіба б же я дурна була, щоб ще й призналася!

Ой я жита не сіяла, само жито родить,
Я козака не чарувала, сам до мене ходить.
Не я ж його чарувала, хіба ж моя мати,
Брала пісок з-під білих ніжок його чарувати.
Не сіявши, да не оравши, — не буде й родити.
Не чарувавши козаченька, — не буде й ходити.
Чаруй, мати, чаруй, мати, аби не ледащо,
Ой хоч буду сором терпіть, дак знатиму за що.
Ой час, мати, жито жати — колос похилився,
Ой час, мати, заміж дати — голос ізмінився.
Похилився колос-колосочок да й посхла солома,
Ізмінився голос-голосочок і тихая мова,
Із тобою, (бісів) сину, до півночі стоя!

Ой я жита не сіяла, само жито родить,
Я козака не чарувала — сам до мене ходить.
Ой я його не чарувала, чарувала його мати,
Брала пісок з-під білих ніжок, щоб сліду не знати.
Ой я жита не сіяла, не буду й пшениці,
Як не піду увосени, піду у м’ясниці,
Як не піду у м’ясниці — піду у черниці,
А у черницях добре жити і легко робити,
Тільки серцю досадонька, що вчерні ходити.
Ой пішла б я у черниці — Боже мій єдиний, —
Зостається у Варвинці жених чорнобривий.
Коли б мені перебрести сю річку биструю,
Коли б мені побачити черничку молодую!
Ой на нашім кутку тини городили,
А щоб тая чужа челядь до нас не ходила;
Ой на нашій Перекопівці плетена горожа,
Ходить до нас перекопівська челядь, як повная рожа;
Ой нашії перекопівці живуть за водами, —
Пливуть до нас лялечківці щодня селезнями.