— Переходом в чистім полі заквітли волошки,
А я ж тебе полюбив, що рум’яна трошки.

— Ой перестань, перестань до мене ходити,
Мене, молоденькую, з розуму зводити!

— Я ж не перестану, покіль не достану
Рум’яного личка, хорошого стану.

Як я маю перестати, що я люблю тебе,
А ти мене, серце моє, упусти до себе.

— Як я маю упустити, мати ключі має
І великим замком двері замикає.

— Украдь ключі у матері, коли ляже спати,
А свойого миленького упусти до хати.

Украла ключі у матері, мати не почула,
А свойого миленького до себе кликнула:

— Ходи тепер, мій миленький, потіш мою душу,
Я для тебе, що розкажеш, учинити мушу.