— По садочку ходжу, я сам себе нуджу
Да розмишляю, що робити маю?
Чи листи писати да до милої слати,
Чи самому їхать да її одвідати?
Буду листи писати, до милої слати,
Будуть мене люди осуждати.
Не против дня, против нічки сідлай, хлопку, коня,
Да й поїдем до милої в гості!
Ти, місяцю, просвіщайся, кониченьку, поспішайся,
Ой ти, мила, мене сподівайся,
Ой приїхав милий до милої двора,
Да й прив’язує кониченька до порога.
— Ой стій, коню, край порога,
А ти, мила, проси Бога,
Щоб всі вороги да спать облягли.
Всі вороги облягли да й позасипали,
Тільки моя милая не спить, кватирочку одсуває,
З буйним вітром розмовляє:
— Повій, вітре буйнесенький,
Де мій милий-милесенький.
З того краю, де милого знаю,
З того села, де мила весела!